Сплав від Путивлі до Батурина

Сплавлялись по річці Сейм на байдарках.

Приїхали спочатку до Сум, там подивились місто, переночували в студентському гуртожитку, завітали до “Управління молодіжного самоврядування”, а звідти, зібравши всі речі (рюкзаки, палатки, байдарки і кухню), а також всіх молодих активістів - cумчан, галичан та ін., поїхали в напрямку до Путивля.

Перший день був цікавим, навчились ставити намети і збирати байдарки. Спільними зусиллями розпалили багаття та “Батон” :) – наш повар нашаманив нам класну їжу. За це йому респект, мало хто може готувати в таких умовах і так смачно.

Завершення дня було у вигляді довгої пізнавальної балачки навколо багаття. Місяць, зорі, природа – романтика одним словом…

Погода була сприятливою, в перші дні насолоджувались знайомством з усіма .

Сплавляючись приймали сонячні ванни, натирали мозолі від весел, намагалися бути першими, втомлюючись, догрібали до визначених місць, але на все це ніхто майже не звертав уваги, бо атмосфера чогось нового, нестандартного, дружнього і красивого трималась увесь сплав, і хотілось побачити якомога більше, залишити в своїй пам’яті усі яскраві моменти мальовничої подорожі.

Ріка була привітною. Маршрут пролягав через декілька селищ, які ми відвідували, запасались провізією, подекуди знайомились з місцевими жителями і залишали їм свої враження від сплавляння, розпитували про життя в цих околицях і плили далі.

Познайомився з багатьма цікавими людьми, як зі східної, так і з західної України.

Центральну представляла дуже цікава особа на ім’я Катруся, яка мене власне зачарувала .

Одного вечора, обмінюючись враженнями про річку, я зауважив, що дівчина дуже вродлива, вміє красиво висловлювати свої думки і загалом є особою, яка виділяється серед усіх інших своєю неординарністю.

З того часу ми проводили багато часу разом, і згодом навіть зіграли щось на зразок весілля :)

Це було дуже несподівано. Одного прекрасного вечора наша дружня команда гребців, виснажена сплавом, вирішила знайти привід для масового гуляння. Цим приводом стало моє з Катьою знайомство. Усі бачили, що багато часу ми проводимо разом, тому вирішили нас “одружити”, так як щось нове придумати було годі, а бажання святкувати було на висоті, ну і ми особливо не були проти, придумане свято стало реальним . Отож це було напередодні свята Івана Купала, ми провели церемонію, випили за довгу і міцну любов молодят, і далі веселились на славу. Все було дуже красиво: справжній весільний букет, власного збору :), а також вінки і весела тамада надали святу особливого настрою.

На ранок усі з невиспаними очима і класними спогадами зібрались і вирушили далі.

В обід Катя від’їжджала до Києва.

Прощавання було не дуже легким, адже кохана їхала в компанії одного хорошого конотопського пацана Сергія (Серьога респект) і ще двох його друзів, в яких я не побачив того, що б мало мене заспокоїти. Слава Богу, переживання були оманливі, мою кохану завезли до Конотопа без пригод, а звідти вона спокійно електричкою дісталась до Києва.

Далі був дводенний маршрут по річці до Батурина, який ми подолали в невисокому темпі, насолоджуючись кінцем сплаву і характером Сейму (ріка під кінець пестила нас своїми хвилями).

Бачимо Батуринський Хрест, нарешті фініш :).

Радість, гордість за себе! Ми змогли. Усі догребли до цілі, неушкоджені, веселі, сповнені нових вражень…

Розклали табір і почали збирати байдарки під командуванням Ніліса.

Ніл виступав в ролі крутого знавця байдарок і людини, яка прокладала маршрут. Класно грав на гітарі на пару з талановитою дівчиною Юсею.

Ці дві людини дарували нам насолоду від своєї гри і наспівуванням класних пісень на зразок “Там під Львівським замком”. Особливо це вдавалось Юсі (незабутній глос).

Згодом вирішили компанією з декількох чоловік відчалювати в напрямку своїх міст. Решта залишалась ночувати в палатках до ранку, а там усіх автобус завіз до Сум.

Прямо додому їхати не було вдалим завершенням такої захоплюючої подорожі, отож я вирішив завітати до Києва, а саме до дружини Катрусі у гості. Вона порадила з Батурина дістатися до Бахмача, а звідти електричкою до Києва. На годиннику було уже 19:15 вечора, автостопом добиратись було не дуже доцільно, так як ніхто пізно не зупиняєтся, ще й якийсь маняк міг попастись. Але бажання добратись до Києва саме сьогодні перемогло, і я наважився на цей ризик. Отож ми дійшли до траси Москва-Київ, яка проходить через Батурин, і, попрощавшись з рештою мандрівників, яким в іншу сторону, я пішов ловити щастя на трасі :).

Зразу ж пощастило, зупинився дідусь який їхав до Бахмача :), я звісно ж сів, але бажаючи якнайшвидше дістатись до Києва, вирішив не їхати до кінця і вийшов далі ловити попутку (це була не найкраща ідея). Ішов я помалу по трасі, час від часу пиняючи авто, які на швидкості оминали мене, наче перелякані.

Нарешті зупинився молочник, мабуть його доля послала. Коли я відкрив кабіну, видовище було не з приємних: в кабіні літали комахи, гігієни ніякої.. Одним словом, вражає. Але маючи адреналін мандрівника і стимул добратися до коханої якомога швидше, я сів. Молочник не прямував до Києва, він відвозив молоко до м. Мени, де запропонував мені сісти на маршрутку до Чернігова, яка ще мала їздити (було уже 21:35), а далі - до Києва. Приїхавши до Мени, на автовокзалі я не знайшов жодної маршрутки і поговоривши з власником тутешньої забігайлівки “Пельменна”, з’ясував, що сьогодні до Чернігова можна добратись тільки автостопом, або на таксі, яке він без проблем може для мене знайти. Спитавши про ціну (150 грн. до Чернігова 100$ до Києва), я вирішив пошукати щастя на Менському залізничному вокзалі. Там мені запропонували робочий поїзд о 5:45 до Бахмача, а потім о 8:20 до Києва на швидкісній електричці, ось тут я власне і втратив надію добратись сьогодні до нашої столиці. Повернувся до автовокзалу, присів в вищезгаданій забігайлівці і знову зав’язав розмову з власником. Розповів йому про свої пригоди (сплав, молочник), на що він аж повеселішав і пригостив мене склянкою кави. Отож вислухавши мене, з його боку надійшла хороша порада - продовжити подорож зранку о 5:00, маршруткою Мена-Чернігів-Київ. Зваживши усі за і проти, я вирішив так і зробити.

Переночувати довелось на вокзалі (була уже 11:55), до готелю іти не хотілось, з міркувань ціни (30 грн. за номер) і часу, який я там проведу (а це 3.5 години), і був варіант розслабившись проспати. В результаті я купив Менську мінеральну воду, сік, батон :) і пішов на вокзал. Там я перекусив і чекав – чекав-дрімав-чекав і дочекався 4:00. Поснідавши, я завітав на автовокзал, де на диво побачив довгоочікувану вантажівку. Приїхала маршрутка о 5:00, нею я власне, разом з менськими пасажирами, добрався до Києва.

Там я вже без особливих пригод (київське метро просто супер, а от вибір маршрутних таксі мене заставив попотіти) добрався до коханої, яка увесь цей час переживала за мої екстремальні пригоди і майже не спала усю ніч (слід було почути її здивування, коли вона дізналась, що я у Мені).

Нарешті я був у коханої, і з полегшенням можна було розслабитись і проводити культурну програму по місту, чим власне я займався протягом двох днів і однієї цікавої ночі.

Отож завершення подорожі пройшло успішно. Я екстримально добрався до Києва, класно проводив час з коханою Катрусею і навіть відвідав Софію Київську та Андріївський собор. Після цих приємних днів я домовився з Катериною про її візит до Львова, куди сам і поїхав .

Так завершилась моя незабутня подорож!

Але це ще не все. Через три дні Катя приїхала до Львова :). Шкода, що ненадовго. Тим не менше, ми завітали до Шевченківського Гаю, аптеку музею та з радістю прогулювались по старовинному місту.

Вражень було багато, в компанії такої дівчини я просто насолоджувався її чарівною усмішкою, особливим поглядом та думкою про те, як доля нас поєднала, моментами звертаючи увагу на те, куди ми йдемо :).

Залишивши в своєму серці особливу атмосферу нашого міста і букет вражень від перебування зі мною, кохана поїхала до Києва .

Відстань - це не перешкода для справжнього кохання!

Моє Сонце !